У віці 80 років помер Маркос Родрігес Пантоха — людина, чиє життя стало сюжетом
для художнього фільму, десятків документальних стрічок і нескінченних суперечок
антропологів. Хлопчик, якого батько віддав пастухові, провів у горах Сьєрра-Морена
понад десять років сам-один. Його знайшли дев’ятнадцятирічним — босим, у шкурах,
і він уже не вмів говорити.
Батько продав його за гроші
Маркос народився 7 червня 1946 року в андалузькому селищі Аньйора під Кордовою.
Мати померла, коли йому було три. Батько привів у дім іншу жінку, і життя хлопця
перетворилося на побої та голод. Приблизно 1953 року батько віддав сина козопасові
в гори — за кількох кіз і мішок харчів.
Старий пастух навчив його розпалювати вогонь і ходити за отарою, а за рік чи два
помер. Хлопець залишився в горах сам. Він не знав, куди йти, і залишився там, де був.
Як він вижив
Маркос розповідав, що виживати навчився, підглядаючи за тваринами: дивився, які
рослини і ягоди вони їдять, і їв те саме. Робив пастки, ловив дрібну здобич, ночував
у печерах. Навчився наслідувати звуки птахів і звірів — і саме ці звуки згодом
замінили йому мову.
Найвідоміша частина його історії — вовки. За словами Маркоса, вовчиця прийняла
його і почала залишати йому шматки м’яса, а зграя дозволяла спати поруч у лігві.
Дослідники ставляться до цього обережно: доказів, що вовки виховували хлопця як
свого, немає. Певним є інше — він жив поряд із ними роками, і саме їх згадував як
товариство, якого йому потім бракувало серед людей.
Була в цій історії й змія: хлопець підгодовував її козячим молоком, і та ходила
за ним, наче собака.
Повернення, якого він не просив
1965 року на нього натрапили жандарми Guardia Civil. Дев’ятнадцятирічний юнак був
босий, вдягнений у шкури, зі стоптаними до рогівки ступнями, і замість слів видавав
гортанні звуки. Він не хотів іти з ними: вив і кусався, поки його виводили з гір.
Далі був притулок, де черниці заново вчили його ходити рівно, тримати ложку,
вдягатися й говорити. Потім — армія, робота пастухом, готель на Майорці. Він устиг
попрацювати й на будівництві, і в барі.
«Люди виявилися гіршими»
Саме те, що сталося після повернення, зробило його історію не пригодницькою, а
гіркою. Маркос не раз казав, що серед людей йому було самотніше, ніж у горах: його
обманювали з платнею, з нього кепкували через мову й манери, а слова «дружба» він,
за власним зізнанням, довго не розумів зовсім.
2010 року режисер Херардо Оліварес зняв про нього фільм «Серед вовків»
(«Entre lobos»), після якого про Маркоса дізналася вся Іспанія. 2018-го він
спробував повернутися в ті самі гори — і не впізнав їх: замість дикого лісу були
дороги й огорожі.
Останні роки
Останні понад двадцять років Маркос прожив у селі Ранте поблизу Оренсе — його
прихистила громада, сусіди допомагали з побутом. Помер 15 серпня 2026 року у віці
80 років. На прощання прийшли понад триста людей.
«Він був дуже любимий, і я вірю, що останні роки прожив щасливо», — сказав про
нього режисер Оліварес.
За матеріалами CNN, Euro Weekly News, My Modern Met.