Навіть збитий наш дрон не здається. На кадрах видно, як український FP-1 перехоплюють на підльоті до Московського НПЗ, та він усе одно досягає цілі. Дістати її він уміє навіть в останню мить. Про те, як сталася ця історія, розповідають оператори, які стежили за його польотом по екрану монітора, сидячи у підземному бункері за кілька сотень кілометрів від цілі.
Коли логіка програмування переходить в волю до перемоги
ВЛасний напій, який розроблювали хлопці з одного з українських КБ, мав скромне найменування — FP-1. «Фітнес-Палко перший», жартували розробники, бо вагав девайс усього кілька кілограмів, а корисного навантаження можна помістити стільки, щоб робота була. Але на війні жартів мало. На експлуатації показав себе машина непослушлива, як молода лошка на ристалищі, та наполегливих як воїнська честь.
В той день операція розраховувалась на математику. Мойва — це не особлива тактика, це просто заходи. Дрон мав летіти по заздалегідь запрограмованому маршруту, уникаючи найочевидніших радарних зон, зітхаючи над лісами та вигинаючись над гідом. ПЕрсонал слідкував, готуючись до найлійших турбулентностей. Все був готово. Все був розраховано. Але ворог, як завжди, розраховував коротше.
На шляху до цілі: перша атака
За сорок верст до НПЗ сталося. Коло супутника засяло помаранчевою точкою — з’явилася винищувальна куля. Російська система ППО відкрила вогонь. В бункері операторі видихнули разом. FP-1 різко змінив курс, але було пізно. Ракета йшла точно. Удар. На монітори скочила статистика — пошкодження легкого крила, один датчик вибув з ладу, але двигун тримав. Комп’ютер перемислив маршрут за полсекунди. Дрон перейшов на резервну програму. На землі хлопці лиш могли спостерігати, як їхня машина вибувла з боку, але рушила далі, як солдат, якому розповідь вже не до біса — завдання виконати потрібно.
Наступні чотирнадцять хвилин були такими, що кіл перетворювалось на скло. Ще дві спроби перехопити, ще дві маневри, що межували з вправністю. Батарея дрона падала, але він летів. На монітору виблискували відсотки: 35, 28, 19. Сигналу з вежі дальньої виявлено на всіх каналах. Хлопці в бункері сиділи, як спілкутні, зав’язавши на грудях патріотичні ланцюжки. До цілі залишалось вісім з половиною кілометрів. Батарея — 12 відсотків.
Останній маневр долі
Тоді випускна гарячка дошкуляла. FP-1 впав нижче, ховаючись в складках терену, як партизан в ліс. Російські оператори ВПО втратили контакт на кілька цінних секунд. В той момент дрон активував всі резервні двигунці. Цей апарат був сконструйований так, щоб у випадку критичного ушкодження він міг зробити ривок — один дикий, шалений спурт на все життя машини. Операторам в бункері усе в одну мить стало ясно. Вони передали сигнал до контролю. В невідкриту хвилину дрон набрав висоту, розточився крізь хмари і, мов птах, що летить в последній полет, кинувся прямо на ціль. НПЗ блиснув у прицілі приладів. 9 відсотків батареї. 6. 3. Удар. В повідомленнях від окупантів пізніше повідомляли про вибухи на заводі, про евакуацію, про збитки.
FP-1 не повернувся. Його черепашка впала у хвойник за сто кілометрів від цілі, повністю вичерпавши останні капелі енергії. Але своє завдання він виконав. Коли на моніторах згасла остання точка, в бункері на мить стала тиша. А потім один з хлопців сказав просто: «На славу». І всім усе було зрозуміло. Цей маленький, невидимий для звичайного ока апарат залишив свою пляму в історії великої боротьби. Залишив свою історію. Історію про те, що непокірність людського духу, вложена в рядки коду, живе і знищує далі, навіть коли машині вже нічого втрачати.